«Дончани - нова експериментальна форма життя». Російські ЗМІ про Україну

Після масованих ракетних атак по Києву і містах України 8 липня російські ЗМІ почали змагатися в "яскравості" заголовків, що оцінюють "точність" завданих ударів. За їхньою версією, звісно ж, удари завдавали виключно по "військових складах", ні в які лікарні російська зброя не била - все це зробила "сама українська ППО". А кремлівська газета "Взгляд" взагалі наполягає, що "Зеленський прикриває об'єкти ЗСУ дитячими лікарнями"...

«У радіусі від "Охматдиту"...»

"Росія спеціально вдарила по дитячій лікарні в Києві" - так українські та західні ЗМІ описують інцидент із комплексом будівель "Охмадет". Однак, як вважають аналітики, в реальності дитяча лікарня зазнала пошкоджень унаслідок дій української ППО. Які ознаки вказують на провину ЗСУ в цьому інциденті?", - лицемірно міркує "Взгляд". При цьому назву київської дитячої лікарні "Охматдит" газета весь час пише з помилкою.

І продовжує, цитуючи "єдино правильну" оцінку "ситуації" міністерством оборони РФ: "У понеділок вранці ЗС Росії здійснили груповий удар по об'єктах військової промисловості України та авіаційних базах ЗСУ. Масована атака стала відповіддю на спроби противника завдати шкоди російській енергетиці. Найрезонанснішими виявилися прильоти по об'єктах у Києві, де пошкоджень зазнала, зокрема, будівля "Охмадиту" - це найбільша дитяча лікарня в країні. "Численні опубліковані фото- і відеокадри з Києва однозначно підтверджують факт руйнувань унаслідок падіння української ракети ППО, запущеної із зенітного ракетного комплексу в межах міста", - йдеться в заяві відомства. Там також підкреслили, що "аналогічні істерики" трапляються щоразу напередодні проведення самітів по лінії НАТО".

"Взгляд" просто на ходу вигадує "виправдання" для російського удару: "Водночас українська сторона стверджує, нібито ЗС Росії "цілеспрямовано вдарили по дитячій лікарні з використанням крилатої ракети Х-101". Це ж підхопили і західні ЗМІ. Однак це твердження не витримує критики, особливо в частині вибору цілей для удару. Лікарня серед них точно була відсутня, чого не можна сказати про сусідні з нею будівлі. Зазначимо, що "Охмадит" розташований у Шевченківському районі Києва на вулиці В'ячеслава Чорновола, яка через міст, розташований над проспектом Перемоги (нині - Берестейським), примикає до Повітрянофлотського проспекту (нині - Повітряних сил України). Поруч з "Охмадетом" розташовано міністерство транспорту, комплекс будівель Міноборони України, безліч складських приміщень і депо, а також київський залізничний вузол. У районі моста він звужується у своєрідне пляшкове горлечко, і загалом це одна з основних залізничних артерій - нею техніка, боєприпаси і жива сила противника переміщуються із заходу на схід".

"Тобто в радіусі 500-800 метрів від "Охмадета" розташовано безліч об'єктів військового і подвійного призначення, які використовуються в інтересах ЗСУ під прикриттям сусідніх цивільних установ. Тому немає нічого дивного в тому, що ці об'єкти привертають увагу ЗС Росії. Крім того, у понеділок зафіксовано удари й по інших районах Києва, включно з комплексом будівель заводу "Артем" у районі Лук'янівки - розташований за півтора кілометра на північ від "Охмадета". По "Артему", до речі, ЗС Росії завдають ударів регулярно, оскільки ЗСУ не залишають спроб відновити там військове виробництво. Також відомо про руйнування трьох об'єктів енергетики", - холоднокровно міркує кремлівська газета.

Вона одразу ж знаходить потрібного "військового аналітика" - такого собі Бориса Рожина, який переконує: "Щодо ракети, то в Мережі вже з'явилися кадри з моментом її падіння, однак сам вигляд боєприпасу викликає питання. Українська сторона, зрозуміло, звинувачує Росію в тому, що атака була здійснена за допомогою ракети X-101. Але за низкою непрямих ознак вона більше схожа на AIM-120, використовувану для ЗРК NASAMS".

Ба більше, Рожин цинічно "нагадує", що "в Києві вже траплялися подібні епізоди з ракетами AIM-120, однак вони не потрапили в поле зору ЗМІ через те, що зруйновані ними об'єкти були менш значущі".

І також цинічно Рожин додає: "Крім того, російські військові просто не могли визначити дитячу лікарню як ціль. Інша справа - військові об'єкти, розташовані поруч з "Охмадетом".

З безмежним лицемірством Рожин вторить "Взгляду": "У цій частині міста перемішана житлова забудова та оборонні підприємства. І з 2022 року ЗСУ використовують цивільні об'єкти як живий щит. З цієї ж причини там розташовані комплекси ППО - противник знає, що ЗС Росії полюють за системами протиповітряної оборони, і тим самим намагається зберегти дефіцитну техніку в житловій забудові".

"Ба більше, на цю тактику неодноразово звертали увагу і українські політики, які критикують Зеленського, і прості громадяни. Адже вони знають, що Росія не б'є по цивільних об'єктах, тому кияни спокійно пересуваються вулицями і знімають усе, що відбувається, на відео", - відверто бреше Рожин.

 «Пояснюється протиріччя дуже просто...»

Газета "Московский комсомолец" вирішила поміркувати на тему, чому "Україна хоче "зернову угоду", а Росія - Стамбульські угоди".

Як і годиться, прокремлівське видання дає "правильну" вступну: "Своє бачення цього питання президент Росії Володимир Путін висловив під час поїздки в Астану. Він заявив, що розв'язання конфлікту через посередників йому "видається малоймовірним"... Ба більше, посередник не може бути наділений повноваженнями, щоб навіть довести до підписання остаточних документів... Проте він зазначив, що загалом "саме по собі посередництво вітає", і нагадав про перемовний процес у Стамбулі за участю Ердогана. Глава України Володимир Зеленський же в одному з інтерв'ю заявляв, що переговори з Росією можливі за аналогією з домовленостями про зерновий коридор: якщо розроблений документ влаштовує українське керівництво, то посередники обговорюють його з Москвою. Як посередники, на думку Зеленського, можуть виступити представники країн "з будь-яких континентів".    

"У зв'язку з цими заявами на роль посередників вишикувалася ціла черга, - продовжує "МК". - Зараз активно обговорюється можлива участь у переговорному процесі прем'єр-міністра Угорщини та голови Ради ЄС на наступні півроку Віктора Орбана. Цього тижня він здійснив візит до Києва і Москви... Радник глави ОП Михайло Подоляк одразу відкинув Угорщину як кандидата в посередники... Як приклад посередництва інших країн він, як і Зеленський, навів як приклад процес щодо зернової угоди".

"А ось у зерновій угоді як посередник виступала Туреччина. Вона ж і поспішила про себе нагадати. 3 липня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що його країна може закласти основу для угоди про припинення вогню між Росією та Україною... Однак прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков зазначив, що Ердоган не є можливим посередником у мирних переговорах. До перегонів за "посередництвом" раптово підключилася і... Болгарія!", - малює "МК" картину нібито "російської миротворчості".

"Втім, скільки б країн не претендували на роль посередника, без згоди на це Росії всі ці заяви нічого не варті", - зарозуміло заявляє "МК" і пропонує затятому прокремлівському "політологу" Сергію Маркову вказати всім, "чи може бути посередництво у розв'язанні конфлікту між Росією та Україною, і які країни можуть претендувати на цю роль".

У Маркова відповідь готова: "З одного боку, Володимир Путін неодноразово заявляв, що Росія рада участі посередників. З іншого боку, Володимир Путін заявляв про те, що посередники не потрібні. Як пояснюється це протиріччя? Дуже просто. Росія вітає участь посередників у переговорах. Тобто участь країн, які допомагають сторонам конфлікту дійти компромісних домовленостей, наприклад, надаючи переговорні майданчики, як це робило керівництво Білорусі в Мінську і керівництво Туреччини в Стамбулі. Зеленський же говорить про інше посередництво. Посередництво за тією моделлю, яка була в так званій зерновій угоді. Така модель передбачає, що переговори між Росією та Україною взагалі не ведуться, і договір, відповідно, не підписується між Росією та Україною. Переговори ведуться і Росією, і Україною з якимось міжнародним посередником, і договір підписується з ним же. З погляду Росії, це контрпродуктивно, оскільки означає відсутність комунікації між Росією та Україною, а також те, що прямих зобов'язань одна перед одною країни не мають".

"Посередником може бути величезна кількість країн: і Китай, і ОАЕ, і Саудівська Аравія, і Індонезія, і Бразилія. Варто окремо сказати, хто не може бути посередником. Посередником не може бути жодна країна, яка постачає Україні зброю, і жодна країна, яка приєдналася до антиросійських економічних санкцій. Оскільки це означає, що країни беруть участь у війні проти Росії", - заявляє Марков зі звичною впевненістю, що умови ставитиме Кремль.

«Місцями "містечкові" інтереси»

На сторінках газети "Известия" черговий московський "політолог" Вадим Трухачов розповів про, мабуть, тільки йому відомі "справжні причини візиту угорського прем'єра Віктора Орбана до Києва і Москви".

"Здійснюючи човникові поїздки до Києва і Москви, прем'єр Віктор Орбан захищає насамперед вузькі, місцями "містечкові" інтереси Угорщини та угорського народу. Головний з яких стосовно України - домогтися територіальної автономії для угорців Закарпаття. А загалом - зберегти самобутність своєї держави і нації, заради чого можна і великою геополітикою зайнятися. Діалог же з Росією - спосіб збільшити свою політичну вагу в Європі. Розумний егоїзм, який і нам доводиться цілком до душі", - поблажливо міркує Трухачов.

Звичайно ж, він точно знає, що Орбан у Києві "вимагав від Зеленського": "Тільки-но було дано старт угорському головуванню в ЄС, як він уперше за багато років приїхав із візитом до Києва, де запропонував подумати про припинення вогню. Навряд чи досвідчений угорський політик вірив, що його приймуть - але заявлений образ миротворця він підтримав. Крім того, він у жорсткій формі зажадав від Володимира Зеленського повернути в Закарпатті навчання угорською мовою, погрожуючи в іншому разі блокувати переговори про членство України в ЄС".

Трухачов продовжує нахвалювати Орбана: "Уже в Києві проявилася відмінна від європейських колег поведінка Орбана. Він не розсипався в компліментах Зеленському та його оточенню, не поїхав у Бучу, не сказав жодного слова на підтримку України. Тільки зазначив, що він не може байдуже дивитися на те, як у бойових діях гинуть люди однієї з ним крові - закарпатські угорці. І природно, ця обставина дає йому право говорити про те, що відбувається, більше, ніж будь-якому іншому європейському політику".

Ну, а головний підсумок переговорів Орбана з Путіним, за версією Трухачова, - "те, що сторони домовилися продовжити політичний діалог і економічне співробітництво всупереч усьому".

Що стосується "мотивів поведінки Орбана", то тут вердикт московського "політолога" такий: "У Росії, як у великій країні, скоріше звертали увагу на його слова з приводу можливості припинення вогню в зоні СВО та розглядали приїзд глави угорського уряду з погляду геополітики. Дехто говорив мало не про "євразійський" розворот Угорщини. Однак тут не варто приставляти угорцям свою голову. Орбан керується насамперед національними інтересами своєї держави і свого народу. Угорщина - країна не надто велика і не дуже багата. Маючи ніким не зрозумілу в Європі мову (навіть споріднені фінська та естонська від угорської вкрай далекі) і будучи єдиними на континенті нащадками кочівників, мадяри вкрай дорожать своєю самобутністю. Вони не хочуть розчинитися в Євросоюзі та НАТО, і Орбан якраз служить виразником ідеї збереження угорського "я" у світі, де всіх намагаються підстригти під одну гребінку".

"І одна з основ такої політики - боротьба за права угорців, які проживають за кордоном. Зокрема на Україні, де їм сьогодні найважче. Де їм обмежують можливість навчатися рідною мовою, та ще й забирають на фронт гинути не зрозуміло за що за тисячу кілометрів від дому. І основа нинішньої фронди Угорщини щодо підходу до України - саме неможливість підтримки країни, де зневажають права одноплемінників. І це питання для Орбана - першочергове", - очевидно викривляє реальну ситуацію Трухачов.

На його переконання, "головна мета Орбана - домогтися для угорців територіальної автономії на південному заході Закарпаття з центром у місті Берегове".

"А для того, щоб захистити самобутність Угорщини, сьогодні доводиться грати у велику геополітику... Використовуючи свій величезний політичний досвід і безумовну харизму, Орбан намагається застовпити за собою роль головного миротворця Європи, якого підтримують не тільки в Угорщині... Що може бути кращим доказом серйозності його намірів, ніж човникова дипломатія між Росією та Україною? Жоден лідер у світі ще такого не робив. Виходить, що діалог із нашою країною став для Орбана, серед іншого, засобом утвердження себе як політика європейського масштабу. І всі його яскраві миротворчі заяви швидше спрямовані на широку європейську аудиторію. У швидке закінчення бойових дій він вірить навряд чи", - розкриває думки Орбана Трухачов.

"Виходить, що своїми заявами і діями щодо Росії та України Орбан переслідує насамперед вузькі інтереси своєї невеликої країни. І в цьому немає нічого поганого - тим паче що великій глобальній політиці вони абсолютно не суперечать. З таким політиком цілком можна домовитися. Проблема в тому, що можливості в Угорщини дуже обмежені, а дозволити собі вихід з ЄС і НАТО вона не може. Тож очікувати від неї багато чого не можна і з цієї причини теж", - заспокоює московський "політолог".

«Екскурсія Донецьком. Тримайтеся міцніше»

Деякі донецькі "журналісти", які глибоко люблять "ДНР" чомусь винятково з Москви, часом все ж таки змушені приїжджати до Донецька і писати щасливо-слізливі репортажі, як чудово живе "непохитне прифронтове місто".

Черговий такий "репортаж" зліпила для "Комсомольской правды"  "спецкор" Юлія Андрієнко.

"Я не була в Донецьку майже рік. Жила в Москві. А повернулася - і здивувалася тому, чого раніше навіть не помічала. Річ не в тім, що масштаб столиць ДНР і РФ непорівнянний, з Москвою взагалі мало що можна порівняти, а в тому, що починаєш багато чого бачити і цінувати. Навіть те, що ще недавно дратувало. Виявилося, я скучила за звуками нашої артилерії і навіть за іржавою водою за графіком. Ностальгію взагалі важко пояснити. От ви - не були в Донецьку? Хочете на день зазирнути і відчути різницю свого міста з прифронтовим? Я вам проведу екскурсію. Тримайтеся міцніше", - попереджає "спецкор".

"Донецьк прокидається рано. Вдень місто придавить до асфальту степова спека. А поки не спекотно, колоритні комунальниці в комбінезонах ... висаджують троянди. Єдиний у цьому "розарії" мужичок поливає майбутні клумби водою з водовозки. Десь на півночі бахає артилерія. Води в кранах по всьому місту немає, її дадуть ближче до вечора, а тут ось - троянди. І вода", - мило пише Андрієнко.

Ну, звісно ж, вона нагадує: "Донецьк від води, яка йшла з Сіверського Дінця, через Слов'янськ, спеціальним каналом, відрубала Україна. Росія проклала водовід із Дону, але напоїти місто-мільйонник непросто. Щоб повністю наповнити труби, треба звільняти Слов'янськ. А поки що люди радіють тому, що вода нехай і за графіком, але щодня. Раніше було - раз на три дні. І, звичайно, тільки холодна, гарячої немає вже третій рік".

"Дивлюся на цих комунальниць із трояндами і щось утримує мене від того, щоб дістати телефончик і сфоткати цю життєствердну картину, як я б це з легкістю зробила в Москві. І це зовсім не колоритні пози жінок. Щоразу, коли я що-небудь фотографую в ДНР, відчуваю себе трошки шпигуном. Навіть якщо фоткаєш щось суто мирне і не секретне, обов'язково на тебе подивляться підозріло, а то й накинуться: "А ви це з якою метою фотографуєте? Знаємо ми. Сфоткаєте, а потім сюди "прилетить" (снаряд), - з виглядом бувалих експертів заявить вам якась войовнича бабулька, а то ще й охорону покличе. Пильності моїх земляків можна тільки позаздрити. А раптом ви навідник або шпигун якийсь?".

"І не варто змученим людям говорити, що "прилетить" не тому, а тому, що всі місця в Донецьку в ЗСУ давно пристріляні. Можуть не зрозуміти. Але близькість фронту вона не тільки пильність загострює, а ще й фаталізм. Люди втомилися боятися, а з установкою "хай буде що буде" є шанс зберегти психічне здоров'я", - легко міркує "москвичка" Юля, яка, мабуть, призабула, яким був Донецьк до 2014 року.

"Парадокс, але таксі в Донецьку дорожче московського. Навіть московського в годину пік. При тому, що машини часто стародавні й брудні. Серед радянського автопрому, на кшталт "Москвича" і "Жигулів" (його військові за копійки купують у пенсіонерів) і суворих уазиків із незмінною "Zеткою" на борту, тут легко зустріти і "Лексуси", - з веселістю розповідає Юля.

І продовжує радувати: "З готівкою в Донецьку 50 на 50. У великих торгових мережах можна легко розрахуватися карткою, але в дрібних магазинах, кіосках - тільки купюрами. Зняти готівку - теж може стати проблемою, особливо ввечері. Навіть у центрі міста знайшла тільки один банкомат на вулиці, але в ньому не виявилося грошей. А більшість банкоматів ДНР узагалі всередині всіляких приміщень, які вже о 18.00 найчастіше закриті".

"Росія ніби зробила крок сюди однією ногою, але другу ще не встигла приставити", - робить Юля несподівано правильний висновок, хоча точніше було б сказати "брудним чоботом".

Юля нарікає, що коли їй "довелося проконсультуватися в лікарні з наслідками перелому", вона "з радістю потягнулася" за медичним полісом із думкою "Ось і сюди прийшла Росія!", як раптом її зупинили: "Ми зараз просто ведемо облік, скільки людей отримали поліс. А за рентген платити - он у те віконце".

Юля сердиться, але потім знову радіє: "До оцифрування медичних талмудів і електронних черг - тут ще як до Місяця. Коридори повні пацієнтів, прізвища медсестра викрикує у відчинені двері, ледь не з діагнозами. Ніхто не париться медичною таємницею. А вся ця нехитрість сервісу спокутується непідробною людяністю лікарів".

"Втомлений травматолог приймає мене після чергування без жодних направлень і погоджень. Виносить вердикт - потрібна повторна операція.  Запитую - у рідному Донецьку реально зробити? "Що ви? Ми вас у чергу поставимо, дай Боже, якщо до осені потрапите. Зрозумійте, поранених багато, недоліковані біжать на фронт... А ось руку зі своєї кишені приберіть, я нічого не прийму, - не змінюючи інтонації докоряє мені лікар. Але ж мені його довелося сьогодні двічі висмикнути з перев'язувальної і часу він мені присвятив чимало", - переказує стомлена донецьким щастям Юля.

"Людяність - цю якість я б назвала головною у жителів Донбасу. Причому, здається, самі жителі навіть цього не усвідомлюють", - підкреслює вона.

І наводить нові свідчення "непохитності прифронтового міста": "Випускних у Донецьку не було. Як толком не було навчання, у більшості районів ДНР уже два роки - дистанційка. На свій Останній дзвоник молодь прийшла красивою - хлопці - у костюмах, дівчата - у вечірніх сукнях і на підборах. Якби трапився обстріл - далеко в такому взутті не втечеш, але ніяких кросівок і кед під вечірні сукні в Донецьку не побачиш... А в Маріуполі випускні пройшли пафосно - з "Червоними вітрилами", концертами, світловими шоу. І тут би радіти, але, дивлячись на притихлий Донецьк, у якому зовсім інші світлові шоу і салюти вже 11-й рік - чомусь не виходить".

"О 19.00 життя в Донецьку завмирає. Виїхати у віддалений район на маршрутці вже майже неможливо. А після 21.00 я вільно переходжу навіть центральні вулиці на червоне світло - вони пустельні. У трамваї, в якому вирішила проїхатися, більшу частину шляху я була єдиним пасажиром, потім зайшли ще кілька людей. Знайомий з дитинства маршрут "одинички" раніше їздив через весь Донецьк до залізничного вокзалу. Зараз його скоротили через обстріли. Дивлюся в подряпане написами віконце і бачу, як змінюється життя від центру до периферії - трамвайні колії намагається поглинути хижий бур'ян, а просто поруч із зупинкою утворилося стихійне звалище. Їздити прибирати сміття сюди поки не ризикують. Та особливо й нікому, мігранти в ДНР їхати не поспішають...", - тихо радіє Юля.

"Через кілька днів помічаю, що вже після 20.00 прагну бути вдома. Називаю це про себе "синдромом папужки" - скоро комендантська година, а отже нічого шастати. Потрібно встигнути викупатися - крани з водою у квартирах Донецька оживають тільки після 16.00 і до ранку води вже немає. І таке щастя поки не в кожному районі. - Запросили в Москву друзі і зі скорботою попереджають: гарячу воду на 10 днів відключили, - розповідає донецька подруга. - Сміюся - знову ковшик? Ну ок! А в чому проблема? У вас же завжди є в крані холодна вода. Правда, є? І що навіть можна підійти і ось так натиснути пальчиком злив унітазу, і він спрацює? І ще раз натиснути? А ще можна дерзнути, відкрити краник і звідти піде вода? Прямо в будь-який час? І навіть уночі? І води можна нагрівати скільки хочеш, не озираючись на запаси в баклажках, у яких на сонці вже вивелася нова форма життя у вигляді смарагдових хлорофілів, з якими вже можна спілкуватися під час купання? Тоді чекайте, виїжджаю! Регочемо з нею разом. А може це донеччани - нова експериментальна форма життя, яким усе байдуже?", - мило підсумовує московська донеччанка Юля.

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»